Сьогодні

Побудова фортеці була лише одним з проявів хазарської політики по стримуванню Русі. Хазари провели декілька кампаній на півночі та північному заході. В 859 році [3] вони наклали данину на полянів, сіверців та в”ятичів (Poliane, Severi, Viatichi). Хазарський контроль над сіверцями був серйозним ударом для русів (Russes). Перешкода на комерційномму шляху між північчю та півднем мусила спричинити економічну кризу на півночі.

На додаток, варяги вийшли з-під контролю на півночі та розпочали рейди на країну. В тому ж розділі “Первинних хронік” (Russian Chronography, далі Хроніка [10]) де згадується про хазарський контроль на південному сході говориться й про накладення данини варягами на чудь, словенів, мерь, весь та кривичів (Chud, Slovene, Meria, Ves, Krivichi) [4]. Частина варягів була датчанами. Відповідно до “Житія св. Анскаріуса” (Life of St. Anscarius) значна кількість датчан в 852 році перепливла Балтійське море та захопила місто (ідентифікується як Новгород) на слов”янській землі. Після отримання данини вони повернулися додому [5]. В Хроніці говориться, що словени прогнали варягів, не дали їм постійної данини та стали правити самі.

Ситуація, однак, не покращилась після відходу датчан особливо в умовах коли дорога на південь була перекрита. Криза продовжувалась, і “не було справедливості в адміністрації, клан повстав проти клану, розпочалася громадянська війна” [14]. В таких умовах племена на півночі розпочали “пошук князя який би правив нами та розсуджував нас згідно закону”. Результатом такого пошуку було “закликання варягів”.

Русь, чудь, словени, кривичі та весь сказали [варягам]: наша земля чудова та багата, проте немає в ній порядку. Приходьте керувати та правити нами.

Для кращого розуміння розповіді розглянемо час коли Хроніка була укладена.
Укладання Хроніки розпочалося монахами Печерського монастиря (Crypt Monastery) приблизно в 1110 році за правління київського князя Святополка II. Очевидно, що одним з монахів був Нестор, хто на протязі довгого часу вважався автором роботи. Святополк помер в 1113 році. Перша редакція Хроніки була закінчена після його смерті (1114). Така редакція не задовольнили наступника Святополка - Володимира Мономаха. Копію Хроніки з Печерського монастиря передали до Монастиря святого Михайла у Видубичі (St. Michael Monastery at Vidubichi, [Видубицький монастир, прим. перекладача]). Манускрипт був переглянутий Ебботом Сільвестером (Abbot Sylvester) в 1116 році. В 1118 році нова редакція була підготовлена анонімним автором [6].

Тоді як перша редакція Хроніки була прихильною до Святополка, зображуючи роки його правління, редакція 1116 року скоріше критична до нього та схильна до Мономаха. Потрібно зважити й на те, що за часів Святополка розпочалася економічна криза на Русі. Існувало протистояння між багатими з верхівки суспільної ієрархії та бідними біля її підніжжя.

Закупи (zakupy) тули тяжкими. Монополія на сіль, яку запровадив Святополк, спричинила високі ціни на сіль, що додало підстав для незадоволення. Після смерта Святополка (16 квітня 1113 року) в Києві розпочалися бунти. Населення громило будинки високопоставлених посадовах осіб та багатих. Соціальна революція здавалася невідроротньою. В таких умовах, київське віче відкинуло порядок старшинства руських князів (нащадків Рюрика) та закликало до трону не найстаршого, а найпопулярнішого - переяславського князя Володимира Мономаха, знаного за його справедливість. Відразу після прибуття до Києва Володимир розпочав програму соціальних реформ. Порядок було відновлено, а довіру до княжого авторитету знову підтверджено [7].

Маючи на увазі таке підгрунтя ми можемо краще зрозуміти вираз “закликання варягів” використаний редактором другої редакції Хроніки. Бунти, відповідно, передували рішенню об”єднананих племен пошукати “князя який би правив нами та розсуджував нас згідно закону”. Тобто, головною причиною “закликання варягів” в 9-му столітті, як розумілося в 1116 році, було відновлення порядку в країні. Це було здійснено Мономахом на початку 12-го століття, те ж очікувалось й від Рюрика, відрповідно до укладача Хроніки, який був сучасником Володимира.

Прийшовши до Новгороду, Рюрик став вважатися вождем всих русів на півночі Русі. Відповідно, Лаврентієвська версія Хроніки називає його клан русь. Варто уваги, що в списку варязьких племен, згаданих у випадку “закликання варягів” немає датчан, проте є русь. Звідси висновок, що Рюрик має бути датчанином.

В такому випадку він може ідентифікуватись як Рорик Ютландський (Roric of Utland) в західних хроніках. Така версія вперше була висловлена Фрідріхом Крузе (Fridrich Krouse) в 1836 році, проте не дістала належної підтримки. В 1929 році пізній Беляєв (N.T.Belaiew) підійшов до проблеми з новими матеріалами та аргументами й повністю підтвердив теорію [8].

Рюрик ймовірно заснував форт в Русі в 855 чи 856 році. Хроніка стверджує, що Рюрик прибув на Русь з двома братами - Синеусом (Sineus) та Травором (Truvor). В західних хроніках, однак, немає згадок про таких осіб. Згідно Беляєва ці імена мають трактуватися не як власні імена, а як епітети до імені самого Рюрика. По-норвезьки “Signjotr” значить “переможний”, а “Thruwar” - “надійний” (“що заслуговує довір”я”). В середні віки легенда про трьох братів засновуючих місто була популярною.

Рюрик залишався в Новгороді на протязі 13-и років, наводячи лад в своїх нових володіннях. В 869 році помер король Лотарингії Лотар (Lotharie of Lotharingia) і Рюрик вирішив, що настав сприятливий момент заявити про свої права на Фризландію (Friesland) - феодальний маєток Рюрика, яким володів померлий. В Nimwegen, говорячи з братом померлого Карлом (Charles the Bald), він пообіцяв підтримати останнього в обмін на підтримку своїх прав на Фризландію. В 873 році Рюрик отримав його маєток назад, а його ім”я більше не згадувалося у французських хроніках. Ймовірно, що він помер невдовзі після отимання його володіння.

Повернутися на початок сторінки

При роботі над даним матеріалом виникла необхідність чіткого перекладу англійського тексту “Хроніки”. Широко відомими є українська (автори невідомі) та російська (в перекладі Д. Ліхачова) [15] версії давньоруського тексту. Вернадський користувавсяся англійським перекладом [11] “Хроніки” здійсненим за книгою [12] підготовленою тим же Ліхачовим. Нижче я навожу ці тексти та старіші переклади.

1. The Rus, the Chud, the Slovene, the Krivichi, and the Ves, said [to the Varangians]: our land is great and abundant but there is no order in it. Come to rule and reign over us.

Русь, чудь, словени, кривичі та весь сказали [варягам]: наша земля велика та багата, але немає в ній порядку. Прийдіть управляти нами та царювати над нами.

2. Сказали русі чудь, словени, кривичі і весь: «Земля наша велика і щедра, а порядку в ній нема. Ідіть-но княжити і володіти нами». (Цитується за Літописом руським).

3. Сказали руси чудь, словене, кривичи и весь: “Земля наша велика и обильна, а порядка в ней нет. Приходите княжить и владеть нами”. (Цитується за Хроносом )

4. “Реша Русь, Чюдь, Словени и Кривичи и вси: земля наша велика ...”

Говорили Русь, Чудь, Словени, Кривичи и вси [Весь?]. Земля наша велика и обильна, а порядка в ней нет. Да поидите княжить и владеть нами. [13].

В цих чотирьох цитатах русь то об“єднується з іншими племенами, то запрошується ними. Єдине, що очевидно - Вернадський стверджує якраз те про що говорить варіант Хроніки яким він користувався.

Для подальшого аналізу необхідно мати оригінальний віріант (варіанти) Хроніки, та докладні коментарі щодо трактувань тексту [16]. Знову ж, питання про Русь, русів та “закликання варягів неминуче приводить до розгляду т.зв. “норманістської” та “анти-норманістської” теорій - питання яке не розглядав Вернадський.

Повернутися на початок сторінки

1. Ні автор продовження Феофановських хронік (Theothanes Continuatus, під ред. Беккера (Bekker), Бонн, 1838, стор. 122-124) ні Константин Порфироґенітус (Constantine Porphyrogenitus, De Administrando Imperio, розділ 42, під ред. Моравчика (Moravcsik) та в перекладі Дженкінса (Jenkins), cтор. 182-144) , які наводять згаданий випадок не уточнюють хто саме мався на увазі під ворогами. Деякі історики ідентифікували ворогів як печенегів (пацинаків [Patzinaks]), інші - як мадярів; проте печенеги досягли найвищого розвитку набагато пізніше, мадьяри ж були васалами хазарів у цей час. Виходячи з цих причин, ми мусимо погодитись з Бюри (Історія східної Римської імперії, [J.B.Bury, A history of the Eastern Roman Empire], Лондон, 1912, стор. 418) та Васильевим (Готи в Криму [A.A. Vasiliev, The Goths in Crimea], Кембридж, Массачусетт, 1936, стор. 111) які ідентифікують ворогів як русів.

2. Див. Артамонов, Саркель (M.I.Artamonov, Sarkel), Радянська археологія, VI, 1940, стор. 130-165.
Докладніше про фортецю можна почитати The Khazar Fortress of Sarkel (Хазарська фортеця Саркел, англійською мовою) чи Хазарская крепость Саркел (російською мовою).

3. Згідно “Первинної Хроніки”.
Вернадський в книзі "Походження Росії" (George Vernadsky, The Origins of Russia, Oxford, At the Clarendon Press), 1959, стор. 203) зауважує, що дата має бути ближча до 850.

4. Мерь - фінське плем”я з області Ростова, не згадується серед тих, хто пізніше запросив варягів. Знову ж, руси не згадані серед тих, хто платив данину варягам. Можливо руси відмовились платити данину, проте не змогли захистити інші племена на півночі.

5. Див. Римберт, Нарис Анскарії (Rimbert, Vita Anscarii, за ред. G. Waitz, Гановер, 1884), стор. 43; Вернадський, Антична Росія (G. Vernadsky, Ancient Russia, New Haven, 1943) стор. 335.

6. Вернадський, Київська Русь (Vernadsky G., Kievan Russia, New Haven, 1948), стор. 285-286; Ліхачов, Руські літописи (Likhachev D. S., Русские летописи, Москва та Ленінград, 1947), стор. 145-172.

7. Вернадський, Київська Русь, стор. 93-94.

8. Ф. Крузе (F. Kruze, (Kruse)) “О происхождении Рюрика”, Журнал Министерства Народного Просвещения, IX (1836), стор. 47-73.
Беляєв, (N.T. Beliaew (Beliaev)), “Рорик Ютландский и Рюрик первинной летописи, Seminarium Kondakovianum, iii, 1929, стор. 215-270.
Aнглійською мовою - Беляєв, “Рорик Ютландський та Рюрик первинного літопису“ (Beliaew N.T., ‘Roric of Utland and Ruric of the Russian Chronicles’, Saga-Book, X, 1929
Вернадський, Антична Росія, стор 337-339.
Нещодавно бароон Майкл де Тойб опротестував погляди Крузе та Беляєва (M. de Taube ‘Nouvelles Recherches sur l’histoire politique et religieuse de l’Europe Orientale’, Istina, 1957, No. I, стор. 27-32.

9. За книгою Вернадського “Походження Росії” (див. прим. 3)

10. Вернадський користується назвами Russian Chronography (Російська [Руська] хронографія), Chronography та History of Russia (Історія Росії [Русі] говорячи про “Повість минулих літ”. Сучасні дослідника вживають вираз The Tale of Bygone Years.

11. Англійський переклад Кросс та Шербовизт-Уецор, Російська первинна хроніка (S.H. Cross and O.P. Sherbowizt-Wetzor, The Russian Primary Chronicle, Кембридж, Массачусетт, 1953).

12. Повість минулих років за редакцією Адріанової-Перетс [Povest' Vremennykh Let ('Chronography'), ed. by V.P. Adrianova-Peretts]. Текст підготовлений для публікації Ліхачовим, 2т, Москва та Ленінград, 1950.

13. З книги Сергія Парамонова “Звідки ти Русь” (Сергей Парамонов(Лесной) - Откуда ты РУСЬ. М. АО "Молодая Гвардия", 1995г). Розміщено на сайті Релігія Русі (Религия Руси). Автор посилається на Лаврентіївський список видання 1872 року в одному місці, проте походження наведеної цитати невідоме.

Кирпичников, “Оповідь про закликання варягів. Легенди та дійсність” (А.Н. Кирпичников, Сказание о призвании варягов. Легенды и действительность), на сайті Клубу історичної реконструкції"Ладога" (Клуб исторической реконструкции "Ладога").

14. Вернадський “Походження Росії” (див. прим. 3), стор. 205.

15. Російську версію можна знайти на багатьох сайтах, наприклад тут.

16. Для тих кого питання дійсно цікавить рекомендую солідну наукову розвідку “Повість минулих років” (THE POVEST' VREMENNYKH LET (Harvard Ukrainian Studies), edited and collected by Donald Ostrowski, with David Birnboum and Horace G. Lunt, ISBN: 0916458911) вперше видану в 1999 році, в лютому 2002 мало з"явитися друге видання, проте термін перенесено на 2003 рік.

В анотації до книги говориться, що ця солідна (1800 стор.) праця надає науковцям та простим читачам чіткий текст, котрий включає всі відомі редакції, три пізніші редакції, три пізніші вставки та фінальну інтерпретацію Островського (Ostrowski).

Повернутися на початок сторінки